Справа була в далекому 1994 році. У наш провінційну глушину, культурним центром якого був місцевий університет, заявилися перші американці, які, зрозуміло випадково, виявилися місіонерами.

Очолював делегацію священнослужителя супроводжувала свита – юна, скромно одягнена дівчина, яка виявилася мормоном, мовчазна літня дама з нічого не виражає, схожим на маску, особою, а також багатослівний, спритний і кучерявий хлопець, який опинився особистим перекладачем святого отця. Ось він то і перекладав нам проповідь, яка для багатьох була першою в житті, враховуючи наше атеїстичне дитинство. Боже, що він ніс слідом за паном проповідником… Росія відбилася від Бога і економічна криза початку 90 — х – це покарання за гріхи нації». Але, «Господь все одно любить наші заблудлі душі». Згадав навіть тіло Леніна на Червоній площі, все ще не поховане у відповідності з християнськими традиціями, яке потрібно терміново закопати спільними зусиллями всіх жителів колишнього Союзу. Потім пішла роздача безкоштовних книг і… жувальної гумки, безсумнівно, зміцнює моральні устої заблудлих овець. Така ось своєрідна «зустріч з інопланетянами» стала головною подією року.

Ось тоді-то у мене виникло цілковите розчарування в нашому викладанні англійської мови. Без перекладача я нічого б не зрозумів. Та й нормального спілкування, на жаль, теж не вийшло. На 1000 з гаком людей, вивчали англійську мову по 8-10 років, говорити на ньому було нікому. Перекладач звичайно там був, але «живе» обговорення та обмін думками через посередника – не одне і те ж, чи не так?

Виникло в той момент бажання довести свою англійську до розуму розбилося про наявні в наявності підручники. Навчитися перекладати з англійської на російську з їх допомогою в принципі було можна, але от говорити… Навіть горезвісний технічний переклад, яким нас «навчали» в університеті, в усній формі вперто не виходив, незважаючи на явне одноманітність граматичних конструкцій, характерне для технічних текстів.

Прорив в освоєнні усного мовлення стався кілька років тому. Родич, съездивший за кордон, привіз в якості презенту екзотичний на той момент підручник Cambridge Grammar. Вільний від академічної термінології і побудований на використанні шаблонів цей підручник разюче відрізнявся від тих книг, які нам видавали для навчання. У них у нас були намальовані двигуни й верстати в розрізі, акцент робився на письмовий переклад науково-технічної літератури, а від вправ на граматику віяло такою непрохідною заумью, що будівництво ракет і електростанцій уявлялося метушнею в пісочниці.

Підсумуємо: справжній камінь спотикання для тих, хто вивчає англійську мову – часи дієслів – були благополучно вивчені… тижня десь за дві; до цього в голові повна мішанина, незважаючи на відмінні оцінки з іноземної в шкільному атестаті. Висновок: підручники, мабуть, треба вміти писати, щоб вони були зрозумілими для людей з IQ нижче 180.

Але… це мене в принципі не наближало до мети — говорити мовою і розуміти мова. Прозріння настало як завжди несподівано. Щоб заговорити — треба говорити! Ось тільки як це робити? На заняттях з англійської ми займалися «усним перекладом» вправ з підручника, ось тільки легше від цього чомусь не ставало. Почати треба було з чогось простого і… мене осінило. Вправи на граматику з Cambridge Grammar були благополучно надиктовані на магнітофон російською мовою, після чого можна було зайнятися послідовним перекладом речень на англійську мову. Поступово весь підручник виявився на касетах, а граматика – в голові, але вже у вигляді свого роду «мовного рефлексу». Найголовніше — зникла типова мовна патологія, характерна для нашої системи навчання мови — думати над вимовними фразами і згадувати «правила».

Далі виникла проблема, пов’язана зі специфікою самостійних занять – наступна зустріч з іноземцями показала, що я краще кажу, що розумію мова. З цього моменту я знав все «англомовні» збіговиська у своєму місті: англійські клуби, проводяться волонтерами з Корпусу Миру, посиденьки у студентів-іноземців і т. п. Потроху розуміння мови покращився. Зараз з цим простіше – є телевізор і відео, але тоді це був дефіцит – касети, наприклад, з новинами BBC можна було роздобути тільки по гарному знайомству.

Десь на четвертий місяць вивчення я серйозно зайнявся словниковим запасом — виписав Moscow News і став вишукувати ходові слова та ідіоми. Постановка «рефлексу на мова» продовжилася у вигляді послідовного перекладу серіалу «Санта-Барбара» назад на англійську. За «Санта-Барбарою» пішли випуски новин. Все-таки відеомагнітофон – великий винахід! І… нарешті знайшлася живою партнер для практики мовлення — мила і дуже самовпевнена дівчина, яка хотіла поїхати в Америку за якою-небудь програмою обміну. Спілкувалися ми з нею два рази в тиждень години так за два. Через три місяці вона попросила написати їй рекомендації для посольства Сполучених Штатів. Ну звісно я написав… І що я її сусідка, залишає своїх трьох дітей, які ось-ось почнуть називати її «мамою», і що я її роботодавець, який на неї не натішиться, т. до. вона суміщає посади адміністратора, бухгалтера та офіціанта в моєму ресторані. Все-таки американці дивно наївні люди! Ви будете сміятися, але з такими «рекомендаціями» вона й справді поїхала в Америку півроку. Навіть встигла сфотографуватися на тлі веж-близнюків за кілька місяців до 11-го вересня…

В результаті не піддається вивченню англійську мову був добре вивчено приблизно за 7-8 місяців. Найсмішніше — ще й мова була граматично правильною. Інакше і бути не могло — в основі-то лежав підручник граматики, виданий в Англії самими англійцями. Найбільший комплімент на цей рахунок був зроблений одним американцем кілька років тому: «You sound like a priest… the language is too correct». Ще б не «like a priest» – з нього все і починалося…:)